ОСНОВНІ ІНСТИТУЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА ЇХ СПІВПРАЦЯ З УКРАЇНОЮ

Abstract

Магістерська робота присвячена комплексному дослідженню інституційної системи Європейського Союзу та особливостей її взаємодії з Україною в умовах сучасної геополітичної та безпекової трансформації. У центрі уваги — ключові інституції ЄС, їх структура, компетенції, механізми ухвалення рішень та роль у формуванні спільних політик Союзу. Важливе місце у дослідженні займає аналіз змістового наповнення понять «інституційний» і «інституціональний», оскільки їх розмежування забезпечує коректне використання термінології в європейських студіях та публічному управлінні. У роботі обґрунтовано, що поняття «інституційний» застосовується для характеристики функціонування конкретних органів Європейського Союзу, тоді як «інституціональний» стосується ширших соціальних інститутів та норм, що впливають на політичні процеси. Детально проаналізовано інституційну архітектуру ЄС, яка поєднує наднаціональні та міжурядові елементи врядування. Розкрито роль Європейської Ради у визначенні стратегічних напрямів розвитку Союзу, Європейської Комісії — у формуванні та реалізації політики, Європейського парламенту та Ради ЄС — у законодавчому процесі, Суду ЄС — у забезпеченні єдності правозастосування. Окрему увагу приділено консультативним органам, їх функціям та впливу на соціально-економічні політики. У роботі досліджено нормативно-правову основу функціонування інституцій ЄС — від установчих договорів до Лісабонської реформи, яка суттєво змінила баланс владних повноважень у Союзі. Особливий акцент зроблено на договірно-правовій базі співпраці Україна—ЄС, що включає Угоду про асоціацію, Поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі, рішення Європейської Комісії та інші акти, що визначають поступ євроінтеграції України. Охарактеризовано сучасний стан політичної, економічної, секторальної, правової та безпекової співпраці між Україною та інституціями ЄС. Показано, що після 2022 року інституційна взаємодія суттєво активізувалася: інституції ЄС виконують ключову роль у підтримці реформ, наданні макрофінансової, гуманітарної та технічної допомоги, зміцненні обороноздатності України та наближенні її законодавства до acquis communautaire. У дослідженні відзначено, що українсько-європейське співробітництво стало стратегічним елементом національної політики України. Оцінено ефективність інституційного механізму співпраці ЄС—Україна. Виявлено низку проблем і бар’єрів, пов’язаних із бюрократичними складнощами ЄС, недостатньою інституційною спроможністю українських органів влади, нерівномірністю імплементації реформ та впливом воєнного стану. Водночас підтверджено, що інституції ЄС демонструють високу гнучкість у реагуванні на потреби України. У заключній частині окреслено перспективи подальшої інтеграції України до ЄС з урахуванням виконання рекомендацій Європейської Комісії, необхідності зміцнення державного управління, забезпечення верховенства права та гармонізації законодавства з правом Європейського Союзу. Отримані результати можуть бути використані у діяльності органів державної влади, аналітичних центрів та інших суб’єктів, що працюють у сфері європейської інтеграції.